Радиоактивный юмор

Як відомо, найбільшої шкоди від аварії зазнали Україна та Білорусь, але не буде перебільшенням сказати, що вплив її на життя та думку людей був універсальним. Чорнобильський фольклор породив нову концепцію часу та простору, цілком відмінну від попередньої. Два маленьких українських міста, Прип’ять та Чорнобиль, стали водночас атомними центрами планети, трагічний зв’язок з якими, згідно фольклору, відчувають Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина і, навіть, Швеція. Незважаючи на назву, чорнобильський фольклор ні в якому разі не є локальний. Його значне поширення пояснюється різними процесами, а саме паралельним виникненням типологічно схожих текстів у різних країнах, міграціями оповідачей, телефонним, поштовим та комп’ютерним спілкуванням, газетними публікаціями та телевізійними програмами. Чорнобильський фольклор розповсюджують люди різного етнічного походження різними мовами й у різноманітних ситуаціях у різних країнах.

Типовими жанрами чорнобильського фольклору є чутки, особисті оповіді, частушки, переробки популярних пісень, дитячі ігри та, звичайно, анекдоти. Треба зазначити, що за 20 років, які пройшли з моменту аварії, тексти різних жанрів виявили неоднакову поширеність як в усному побуті, так і в переході до друку. Найбільша розповсюдженість притаманна анекдотам, найменша – дитячим іграм. І це не випадково. В Радянському Союзі деякі жанри сучасного фольклору визнавалися культурно значущими, а інші – взагалі залишалися поза предметом фольклористики як наукової дисципліни. Так, найшвидше почали збирати й друкувати анекдоти, важливість яких добре усвідомлювалася фахівцями й аматорами, а дитячі ігри потрапляли до друку лише поодинокими винятками.

В роботах, присвячених чорнобильському фольклору, здебільшого вивчаються окремі колекції, зібрані тим чи іншим фахівцем. На відміну від них я бачу свою мету у порівнянні різних колекцій в жанровому й тематичному плані. На мою думку, чорнобильський фольклор являє собою відгалуження фольклору катастроф, який інколи називають також „фольклором вішальників”, або „чорним гумором” (Дандес, 1987; Елліс, 2002; Канаана, 1995; Нево та Левін, 1994; Обрдлік 1941-42). В даній роботі я порівнюю його з фольклором, поширеним в Америці після вибуху на атомній станції в Міддлтауні .

Згідно Брюммонду, одним із наслідків Чорнобильської катастрофи стало виникнення в українців нової особистої та колективної ідентичності (2005:52). Моє дослідження свідчить про те, что постчорнобильська ідентичність проходить понад географічними, етнічними та політичними кордонами.

Засоби масової інформації та чутки про Чорнобиль

Як добре відомо, вибух четвертого реактора Чорнобильської АЕС стався 26 квітня 1986 року, але перше коротеньке офіційне повідомлення про аварію з’явилося у „Правді України” лише через три дні, тобто 29 квітня (Сміт та Сміт, 1999: 153). Чутки ж досягли Києва вже 27-го квітня, на день раніше, ніж розповіли про вибух „ворожі голоси”, тобто західні радіостанції. Згідно Моррісону, громадяни Польщі отримали інформацію з Заходу також 28 квітня, а з власного радіо та телебачення водночас з мешканцями України 29 квітня (1986-87: 67). Не викликає сумніву, що швидке розповсюдження чуток у Києві пояснюється не лише його територіальною близкістю, а й тісними адміністративними зв’язками з епіцентром аварії. Другого травня по телебаченню, нарешті, розповіли про візіт Єгора Лігачова та Миколи Рижкова до потерпілого регіону (Щербак, 1987: 64), а регулярні телевізійні повідомлення розпочалися лише 5-го травня. Нагадаю, що за тогочасною радянською пресою та за твердженням офіційних осіб, ситуція в Києві була підконтрольною, а занепокоєння викликала лише „безглузда” паніка (Касьяненко 1986). Довір’я населення ці заяви не викликали, а їхніх авторів Щербак саркастично назвав „солов’ями Чорнобиля”, одразу нагадавши амбівалентне значення фразеологізму „розливатися солов’єм” та зловісний фольклорний образ солов’я-розбійника. Таким чином, засоби масової інформації виявилися ненадійними й замість фактів містили фактоїди.

Під фактоїдами я розумію брехливі відомості, яві видаються урядом та пресою за факти, що нібито існують. Використання фактоїдів має здебільшого ідеологічну або політичну мету й дезорієнтує людей. Пошуки правдивих відомостей привели читачів до двох статей, надрукованих до вибуху, а саме до статті Любові Ковалевської про серьозні недоліки у роботі п’ятого (не четвертого!) реактора Чорнобильської АЕС та до статті Легасова із співавторами про вірогідність та можливі наслідки майбутньої атомної катастрофи (Ковалевська, 1986; Легасов, Феоктистов та Кузьмин, 1985). Обидві публікації швидко зникли з багатьох бібліотечних фондів і у свою чергу стали темами чуток. Під чутками я розумію усну інформацію, яка передається від людини до людини і не має офіційного підтвердження. Чутки здебільшого поширюються під час небезпеки або неспокою при дефіциті надійної інформації. Вони можуть виявитися вірними, адекватними або облудними. Таким чином, слово „чутка” вживається в даному разі суто в термінологічному значенні і не містить оціночного змісту (див. про чутки та фактоїди Рознов тв Файн, 1976: 10-11). Своєрідну хрестоматію фактоїдів та чуток містить вищезгадана документальна повість Юрія Щербака - перший епос чорнобильської трагедії. Під час чорнобильської катастрофи чутки часто спростовувалися фактоїдами, що лише погіршувало становище мешканців потерпілого регіону.

Тогочасні чутки можна розподілити на кілька груп. Перша група містить чутки про саму аварію, тобто про те, що сталося насправжді (пожежа або ж вибух) та про її найближчі наслідки (можливість другого вибуху, евакуація Києва, тощо). Друга група об’єднує поради про найдоцільнішу поведінку людей у даних умовах: залишатися спокійними, не змінюючи спосіб життя; цілодобово мити підлогу; втікати з Києва; чекати на офіційну евакуацію; привозити продукти харчування з Москви, пити червоне вино, приймати внутрішньо йод, робити чи не робити аборти та інше (див, наприклад, Кононенко 1992: 148).До третьої групи я залучаю чутки про відносну (більш-менш) радіоактивність тих чи інших київських вулиць або різних кутків на подвір’ї. Із засобів масової інформації було відомо, що радіація поширювалася „плямами”, тобто поруч одне з одним могли бути „чисті” та „брудні” будинки, подвір’я, клаптики землі. Звичайно, кожний оповідач мав, за відсутністю надійної інформації, власне уявлення про їхній розподіл. Добре пам’ятаю розповідь малописьменної сусідки про „радіоактивний куточок” біля нашого будинку на вулиці В. Забіли, який буцімто хтось вимірював. І хоча свідком вона була ненадійним, у жодної з молодих мам не викликало бажання колихати дитину в зазначеному місці. Четверта група об’єднує чутки, поширені в інших регіонах СРСР про стан на Україні. Так, я особисто чула в Тбілісі, що кияни нібито отримували горілку безкоштовно. І, нарешті, п’ята група містить чутки, поширені під час річниць чорнобильської катастрофи з 1987 по 1990 рр. Вони могли стосуватися інших ядерних реакторів, а не Чорнобильської АЕС. Так, скажімо, 24 квітня 1990 року я особисто стала свідком і навіть учасником дивної ситуації виникнення чутки. Гуляючи з дочкою та сусідками з немовлятами у Голосіївському парку, ми натрапили на літнього чоловіка, який збентежено повідомив нас про вибух реактора в Інституті ядерних досліджень і запропонував негайно бігти додому. З одного боку було ясно, що якби вибух насправді мав місце, ми повинні були б почути його. З іншого боку, досвід виправданих чуток 1986 року вимагав вжити якихось заходів. Повернувши додому, я негайно зателефонувала чоловікові, який працював поруч з тим інститутом. Не заставши його, спитала у співробітника, чи все гаразд у сусідів, розповівши про дивну зустріч у парку. Він заспокоїв мене, а за кілька хвилин зателефонував чоловік і, сміючись, сказав: „Мене повідомили, що на твою думку, стався вибух”.

Чорнобильські чутки швидко поширювалися з вуст в уста чи телефоном і мали велику варіативність (див. Аллпорт та Постмен, 1947: IX). Довір’я до чуток зростало час від часу, а коло їхнього поширення охоплювало майже всі соціальні верстви. Можна констатувати паралельне виникнення двох міфологій, а саме оптимістичної міфології уряду, що поширювалася засобами масової інформації, та досить песимістичної міфологіі мас. Телефон став новим ідолом, а люди з дозиметрами, – майже жерцями.

Багато хто й доси впевний, що таке могло трапитися лише за радянських часів, але історія американської атомної катастрофи спростовує це припущення. Для початку трохи історії. 28 березня 1979 року на американській атомній станції, що розташована у Міддлтауні, неподалік від Харрісбурга (Пенсильванія) вибухнув другий реактор. Через брак коштів були евакуйовані лише діти та вагітні жінки. Керівництво штату та Федеральна Комісія з Ядерного Врегулювання запевняли мешканців міста у повній безпеці подібно до того, як це робитимуть їхні колеги в СРСР та соціалістичних країнах сімнадцять років потому (Мілспау , 1981: 58-59; Харпер, 2001: 116-117; Щербак, 1987-88 та ін.). Газети, радіо та телебачення довіри не викликали. Через брак надійної інформації поширилися різноманітні чутки. Багато розповідали про важливість чи зайвість абортів, про несподівану смертність худоби та інше. В 1979 році серед чуток про те, що станеться ще один вибух, найрозповсюдженою була одна, пов’язана з ворожкою Джоанн Диксон, яка нібито визначила дату – 10 квітня. Коли ж цей день минув без перешкод, почали говорити, що ворожка визначила місяць, а не рік, тобто це станеться колись у квітні, але невідомо коли (Мілспау, 1981: 59). Здається, що вона не визначила й місце, бо вибух стався у квітні 1986 року в Прип’яті, біля Чорнобилю. І лише помилково забули визнати Прип’ять та Міддлтаун містами-побратимами, що я й виправляю у даній роботі.

Проблемі чуток під час катастроф Р.Рознов та Г.Файн присвятили окремий розділ у своїй вищезгаданій книзі. Аналізуючи контроль за чутками, вони зазначили, що інформація від офіційних установ під час катастроф може бути неповною (йдеться не про свідому фальсифікацію, а лише про замовчування окремих фактів, які можуть викликати небажану паніку), та всі поради мають бути корисними і спрямованими на забезпечення безпеки людей (1976: 118-119). Відомий соціолог Т. Шибутані слушно зазначив, що чутка являє собою засіб комунікації, завдяки якому люди, об’єднані скрутним становищем, намагаються сконструювати його змістовну інтерпретацію, активізуючи свої інтелектуальні ресурси (1966: 12). Так трапилося і під час чорнобильської катастрофи. Не дивно, що недовіра до уряду та преси широко відбилася у різних фольклорних жанрах.

Чорнобильський фольклор: джерела та добірки

В основу цієї роботи лягли сім добірок чорнобильського фольклору . Перша добірка міститься у документальній повісті Ю. Щербака, професора-лікаря та письменника. Він опитав багатьох людей з різних соціальних верств, зберігши для читачів їхні справжні імена та прізвища, вік, фах, а інколи й відомості про сімейний стан. Довгий час його робота була найбільшою добіркою особистих оповідей людей, які пережили чорнобильську атомну катастрофу . Повість містить також поодинокі приклади віршованого чорного гумору, дітячих ігор та анекдотів. Повість надрукована російською мовою, але українська мова зберігається там, де це конче потрібно для передачі рими чи ритму.

Друга добірка, упорядкована Дорою Штурман та Сергієм Тіктіним, містить сорок сім анекдотів та один римований текст (1987: 472-482). Йдеться про матеріал, який є дуже репрезентативним з боку тематики, але має три істотні недоліки. По-перше, тексти підлягали стилістичному редагуванню, про що я довідалася від Сергія Тіктіна. По-друге, з кількох варіантів одного анекдоту до збірки залучався лише один. По-третє, упорядники не дали відомостей про оповідачей чи про місце поширення й запису текстів.

Третя добірка – моя. Вона підготовлена у 1991-1992 роках і нараховує двадцять два анекдоти, одну легенду про долю, один меморат, одну легенду про катастрофу як господню кару та три віршовані тексти. Всі тексти, крім трьох, (18674-18676, які записав мій батько Лев Фіалков), зібрані мною. Як і інші колекції, вона має свої сильні й слабкі риси. Киянка до квітня 1991 року, я почала збирати чорнобильський фольклор з великим запізненням вже після еміграції, коли працювала науковим співробітником у Ізраїльському архіві фольклорного оповідання (ІАФО). Всі інформанти, крім двох, були недавніми іммігрантами з Радянського Союзу . Всі вони нерелігійні євреї (я просто не зустріла релігійних євреїв чи неївреїв, які були б носіями чорнобильського фольклору, але впевнена, що такі люди в Ізраїлі є). Єврейське походження оповідачів не робить зібрані тексти суто єврейським фольклором. Більшість з них була почута в Радянському Союзі в етнічно змішаних компаніях на російській мові. Всі зібрані мною й моїм батьком тексти наведені наприкінці цієї глави мовою оригіналу.

Четверта, й найбільша, колекція чорнобильського фольклору зібрана й видана киянином Богданом Жолдаком українською мовою (2001) і значною мірою відображує сприйняття подій саме українцями. До неї входять 161 прозовий і 21 віршований текст. Відомостей про інформантів немає. Навіть той факт, що українська мова є мова оригіналу, відомий мені не з самої публікації, а з усної бесіди з літературознавцем Мироном Петровським, який був автором передмови.

Всі інші добірки, з яких складається матеріал цієї роботи, підготовлені за межами колишнього Радянського Союзу . Упорядником п’ятої став Моррісон (1986-87), який надрукував вісім польських анекдотів і одного віршованого текста. Всі анекдоти подані в англійському перекладі й лише до вірша додана транслітерація. Немає інформації про оповідачей.
Шоста колекція надрукована у тому ж журналі, що і попередня (Рейнхолд, 1986-87). Вона налічує сімнадцять анекдотів, зібраних у Сполучених Штатах, та один текст з Баварії, який містить дитячу образу. За одним винятком усі інформанти анонімні. Всі тексти надруковані англійською мовою.

І, нарешті, останню добірку, яку підготував Курті, надруковано як додаток до його змістовної статті про чорнобильські анекдоти (1988). Загальна кількість наведених анекдотів становить сорок сім текстів, зібраних в різних країнах, а саме в Чехословаччині (1-18), Угорщині (19-44) та Польщі (45-47). Всі вони надруковані в англійському перекладі без інформації про оповідачей

Таким чином, в більшості розглянутих колекцій, причому не лише аматорських, а й професійних, немає особистих відомостей про інформантів. Відомі російські лінгвісти Шмельови, автори дуже цікавої книги з теорії анекдоту, вважають фіксацію цих даних необов’язковою, а інколи, – зайвою. На їхню думку, вивчення анекдоту польовими засобами з відповідною документацією може бути притаманне соціолінгвістичним працям, або роботам іноземців, які дивляться на цей жанр збоку, не являючи собою носіїв традиції (Шмелева, Шмелев, 2002: 15-16). Я не можу погодитися з цією позицією. По-перше, ретельна польова робота, навіть створена за кордоном, не обов’язково свідчить про те, що фольклорист не є носієм традиції (я, наприклад, до неї, безсумнівно, належу). Скоріше, вона свідчить про те, що фольклорист стоїть на інших теоретичних засадах (про важливість врахування відомостей про інформантів див. Кімакович, 1997: 129-130). По-друге, збираючи анекдоти, ми не знаємо, хто з колег, з якого боку їх розглядатиме у майбутньому, а друкуючи тексти, ми саме хочемо забезпечите їхнє подальше існування та вивчення. Зрозуміло, що не всі інформанти згодні дозволити надрукувати своє ім’я. В таких випадках можна погодитися на псевдоніми при збереженні іншої демографічної інформації, як ми з колегою зробили, наприклад, в роботі про особисті оповіді емігрантів з колишнього СРСР в Ізраїлі (Еленевская, Фиалкова, 2005, т. 1: 23-24).

Наявність сімох добірок дозволяє поставити кілька запитань:
• Чи існують істотні відмінності між добірками, підготовленими у колишньому Радянському Союзі й тими, що упоряднені за кордоном?
• Які специфічні ознаки притаманні власно українським текстам?
• Які риси американського атомного фольклору періоду міддлтаунської (харрізбургскої) катастрофи властиві також чорнобильському фольклору?

Відповіді на ці питання я сподіваюсь надати у наступних розділах даної роботи.

Віршований та ігровий фольклор

Як вже було сказано, віршований фольклор і дитячи ігри зберіглися лише поодинокими прикладами і представлені у друку трьома мовами: українською, російською та польською. Їхня тематика дуже близька до тої, що наявна в різноманітних формах в анекдотах.
Однією з типових римованих форм були пародії на радянські офіціозні патриотичні пісні та вірші, наприклад:

Тихо на улице,
Чисто в квартире,
Спасибо реактору,
Номер четыре.
(Щербак, 1988: 12)

Гумористичний ефект виникає на двох різних рівнях. По-перше, він є наслідком контрасту між ідилією та її причиною, тобто атомним вибухом. По-друге, реактор у вірші займає місце, яке традиційно належало Комуністичній партії та її керівникам, а значить, уподібнений до них у своєму впливі на людське життя. Цей текст за змістом та структурою належить до популярного жанру радянського шкільного фольклору, а саме до садистських віршів (Белоусов, 1998: 550) . Порівняйте:

Волосы седеют
На головке детской.
Хорошо живется всем…
Эх, в стране советской!

Аналогічні, але лаконічніші віршовані подяки містяться й у добірці Жолдака. Із семи текстів лише один є чотирирядковим.

Рванула АЕС?
Слава КПРС!
( див ці та інші приклади Жолдак, 2001: 148-150 )

Другий тип текстів являє собою псевдооптимістичні заяви, що іронічно переосвідомлюють міф всесильного радянського народу, місце якого в них займає українець. Щербак визначив жанр російською мовою як „присказка”. Але, на мою думку, це примовка.

Українці – горда нація,
Їм до лампи радіація
(Щербак, 1988: 12)

Ми українці, гарна нація,
Ми дуже любим радіацію.
І навіть тисяча рентген
Не зігнуть наш статевий член!
(Жолдак, 2001: 145)

Третій тип становлять гумористичні „корисні” поради, які в деяких випадках об’єднуються з віршами четвертого типу, заперечуючими сексуальне здоров’я мешканців України.
Рятуючи своє яйце
Вживай червонеє вінце!
(Жолдак, 2001: 145)

„Запорожец” – не машина,
Киевлянин – не мужчина.
Если хочешь быть отцом,
Прикрывай себя свинцом.
(Штурман та Тактін, 1987: 479).

Я також записала варіант цього вірша, але як два окремі тексти (див. другу частину його українською мовою Жолдак, 2001: 145). До п’ятого типу я залучаю тексти про безцільність рятувальних заходів, наприклад:
Не допоможе „Каберне”,
Як реактор шворгоне!
(Жолдак, 2001: 146, див. також стор. 149)

Шостий тип – це тексти-звинувачення, спрямовані проти уряду чи євреїв.
Нєізвестно до какова
Жід уєхал в Комарово!
А тупой хохол-балбес
Цємєнтіруєт АЕС!
(Жолдак, 2001: 147)

Я записала варіант цього тексту:

Все евреи до второго
Убежали в Комарово.
А Иванушка-балбес
Бетонирует АЭС.

Тут ми маємо приклад переробки відомої пісні Ігоря Скляра „Комарово”, причому у варіанті Жолдака ксенофобні образи виражені більш різко. Цікаво, що єврею (жиду) в цих текстах протиставлені різні герої: хохол-українець та Іванушка, вірогідно, - росіянин. Вираз „Іванушка-балбес”, здається пристосованим для рими формулою „Іванушка-дурачок”, притаманною російській народній казці. Ще один текст, з колекції Жолдака, який звинувачує євреїв, є переробкою відомої пародійної пісні про антисемітів: „Если в кране нет воды – воду выпили жиды”, авторство якої на різних Інтернет-сайтах приписується по черзі то Володимиру Висоцькому, то Юлію Кіму.

Говорят какой-то жід
В уран сунул дінаміт!
Євреї, євреї,
Кругом одні євреї!
(Жолдак, 2001: 157)

Парафрази цих куплетів дуже популярні й на території колишнього СРСР і в Ізраїлі, причому євреї можуть замінятися іншими чужинцями, наприклад, вірменами чи чеченцями, або ж різними політичними партіями (Еленевская, Фиалкова, 2005: т. 2: 89-90).

Сьомий тип – віршовані рядки про вселенське значення чорнобильської катастрофи.

Хіросиму й Нагасакі
На планеті знає всякий.
А тепер, туди їх мать.
Ще й Чорнобиль будуть знать!
(Жолдак, 2001, 147, див. також 149).

Крім примовок та переробок популярних пісень, віршований чорнобильський фольклор містить також частушки та лічилки.

Радіація попала
Просто милому в штани.
То дарма, що все упало,
Тільки б не було війни!
(Жолдак 2001: 154)

Немає сумніву, що тут ми маємо варіант відомої російської частівки: «С неба звездочка упала/ Прямо милому в штаны./Пусть горит там, что попало/ Лишь бы не было войны...” (http://www.barynya.com/chastushki/translations.htm 30.09.2006). Лічилку надрукував польською мовою Моррісон, який записав її наприкінці травня 1986 року від школярів (визначення жанру моє. – Л.Ф.). Тут ми маємо надзвичайно рідкий приклад суто дитячого фольклору (два анекдоти, записані мною від підлітків через шість років після аварії, були почути ними від дорослих).

Dylu, dylu/ Ділі, ділі
V Czernobylu. В Чорнобилі
Raz, dwa, trzy. Раз, два, три
Na białaczkę umrzesz ty. Від лейкемії помреш ти.
(Моррісон (1986-87: 69. Переклад тут й далі - мій – Л.Ф.)

Як відомо, лічилки здебільшого вживаються перед грою, щоб визначити, кому її розпочинати. В наведеному прикладі, незважаючи на його веселий ритм, актуалізується давнє значення долі, фатуму. Терміни „лейкемія” та „радіація” увійшли до дитячого побуту від дорослих та стали використовуватися як сучасна альтернатива до традиційних фольклорних чудищ та формульних образ. Так, Рейнхолд зафіксував цікавий приклад: „В моєму рідному місті Строблінг, де діти звикли ображати одне одного прізвиськом Drechsau, тобто „брудна свиня”, семирічний хлопчик обізвав іншого Du Atomsau! „атомна свиня!” (Рейнхолд, 1986-1987: 277). Одну з дитячих ігор записав у Києві Ю.Щербак: „И, как всегда бывает, непонятную жизнь взрослых стали копировать дети. И вот на Русановке мне довелось увидеть, как дети с палочкой в руках бегают по кустам, словно дозиметром измеряя фон. Играют в радиацию. А одна девочка, закутавшись в простыню, ходила по подъезду дома и, сделав «страшные» глаза, говорила загробным голосом: «У-у, я радиация, прячьтесь от меня. Я злая и страшная” (1987, 7: 34). В дитячих іграх, важливе місце посідають фантазія та схильність до персоніфікації (Лойтер, 1998: 61). Наведена гра належить до так званого страхітливого дитячого фольклору, до якого входять також уже згадані садистські вірші та страхітливі оповідання, семантичне ядро яких становить міфологічний образ, що втілює у собі загрозу життю. Невипадково з’явилися у грі „страшенні очі” й палочка-дозіметр. Очі становлять важливий культурний архетип, який рано засвоюється з прислів’їв та приказок («У страха глаза велики», «Глаза человеку вороги»), з казок (нагадаю страхітливих Одноглазку, Двоглазку та Триглазку з „Крошечки-Хаврошечки”), з розповідей дорослих про зурочення тощо. Серед предметів-медіаторів у страхітливих оповіданнях виділяються такі, якими дорослі забороняють користуватися на самоті (платівка, телевізор, магнітофон). Діти швидко пов’язують заборону із тим чарівним явищем, що ці предмети вводять до кімнату чужіх людей (чужі голоси), які водночас тут і не тут (Чередникова, 1995: 10, 73-76). Дозіметр легко „вписався” між ними, бо був частиною миру, страшного навіть для дорослих і мав вимірювати інакше невідчутну загрозу. Ну, а простирадло з його мінливими формами, яке широко використовується у поховальному обряді, наче створено для страхітливих ігор та оповідей (Череднікова, 1995: 90-94). „Радіація” у простирадлі просто замінила собою жінку-небіжчицю чи відьму в білому вбранні, які прийшли до страхітливих оповідань з традиційних бувальщин та замовлянь (див. про демонічних персонажів дитячого фольклору Лойтер, 1998: 62-63).

Закінчивши розглянення поодиноків текстів віршованого та дитячого фольклору, я переходжу до значно різноманітнішого матеріалу, в якому, однак, є багато мотивів, вже знайомих читачам.

Анекдоти: контекст і тематика

Вище я вже визначила, що чорнобильський фольклор є відгалуженням чорного гумору чи гумору вішальників, який становить собою реакцію на небезпеку. За твердженням Обрдліка, ця реакція має дві протилежні суспільні функції, позитивну та негативну. „Позитивна функція гумору виявляється перш за все у посиленні в людей, які борються за особисте та національне виживання, моралі та готовністі до опіру . Його негативна функція, (яка, звичайно, бачиться як дуже позитивна з точки зору погноблених) втілюється у руйнівному впливі на тих, проти кого цей гумор спрямований” (1941-42: 716). Обидві функції притаманні і чорнобильському фольклору.

Анекдоти в Києві з’явилися відразу після катастрофи й були чутні всюду (в хатах, на вулицях, на роботі) від людей різного віку та суспільного статусу. Мешкаючи на той час у Києві, я була впевнена, що вони невідомі в інших регіонах Радянського Союзу, не кажучи вже про інші країни світу. Помилкове сприйняття чорнобильського фольклору як локального явища було притаманне також Курті. Він стверджував, що польські, угорські та чеські анекдоти ніколи не пересікаються (1988: 326), але порівняння різних добірок, безумовно, заперечують цей висновок. Чимало анекдотів з його колекції були відомі також на території СРСР. Так, наприклад, чеському анекдоту № 2 відповідає записаний мною текст (ІАФО 19382): „Після чорнобильської аварії ввічливою формою звернення до киян стало „Ваше сіятельство” (український аналог – „ясновельможність” менш чітко передає специфічні радіаційні коннотації –Л.Ф.).

Польському анекдоту № 47 з колекції Курті відповідають анекдоти з кількох добірок, але з різними дійовими особами. Наведу його тут у перекладі з англійської мови:

Розмова, яка станеться через двадцять років:
- Тату, - каже батькові синок, -чи це насправді тут на атомній станції була страшна аварія двадцять років тому і багато радіації викинуло у повітря?
- Так, це вірно, але про те вже забули й нема чого турбуватися, - сказав гордий батько й попестив свого хлопчака по голівці.
- Але тату,- продовжив хлопчик, чи дійсно були чутки про те, що справжні наслідки тієї аварії будут відчутними лише через багато років?
- Ох, пішли, синку, адже я вже сказав тобі, що немає про що турбуватися, - відповів батько й попестив сина по другій голівці.

В Моррісона дідок з хлопчаком йдуть по український пустелі на місті колишнього Києва в 2086 році (1986-1987: 69-70), в моїй колекції діють дідусь та онук, час в одному тексті не визначений взагалі, в іншому – йдеться взагалі про двадцять перше століття (ІАФО 18674,18779). В добірці Штурман та Тіктіна бабуся й дівчинка розмовляють через двісті років (1987: 480) . З польським анекдотом № 45 з колекції Курті (1988: 333-334) та текстом з добірки Моррісона (1986-1987: 68): „Що сяє на столі? Український борщ”, дуже схожий приклад з колекції Штурман і Тіктіна та Рейнхолда: „Що таке котлета по-київські? Вона сяє у тарілці” (Штурман и Тіктін,1987: 477; Рейнхолд, 1986-87: 278; див. також інший варіант Жолдак, 2001: 161). Як вже зазначалося, „сяючими” в анекдотах є не лише їжа, а й люди, причому той самий образ зафіксований ще під час американської атомної аварії: „Ви просто сяєте ” сьогодні”; „Ми всі будемо сяяти” та „Назвіть дві речі, які сяють у темряві. – Волосся Тома Снайдера та мешканці Харрісбургу” (Мілспау, 1981: 60-61) . „Чому чорнобильські дівчата вважаються найвродливішіми? Тому що вони світяться” (Курті, 1988: 331). „Як упізнати українця? Дуже просто: світиться у темряві” (Жолдак, 2001: 161).

Наведу ще одну серію прикладів: „Який прогноз погоди в Харрісбурзі на наступні п’ять днів? Два дні, температура до 3000 градусів” та „Прогноз: хмарно й 40% можливість вижити” (Мілспау, 1981: 61); „Каков прогноз погоды по Киевской области? – Переменная облачность, ветер восточный умеренный. Максимальная температура воздуха 1500 градусов» (Штурман, Тиктин, 1987: 475). „Прогноз погоди київського радіо: Похмуро, хмарно з короткочасним дощем, температура 300 градусів” (Курті, 1988: 332, № 5). „ Який прогноз погоди в Києві? - Хмарно та 6000 градусів” та „Який прогноз погоди на наступні п’ять днів по Чорнобилю? - Три дні”(Рейнхолд, 1986-1987: 279).Подібний текст зафіксований і під час війни у Перський затоці (Нево та Левін, 1994: 134).

Тема шкідливих наслідків радіації хвилює усіх, але все ж різні добірки мають свої тематичні особливості. Колишні радянські люди, де б вони не жили зараз, більш розповідають анекдоти про мутації та передчасну смерть, ніж це роблять оповідачі з Америки та Європи (у великій добірці Курті їх всього дев’ять, а в моїй, значно коротшій, – п’ятнадцять), а фольклор про імпотенцію і взагалі можна знайти виключно в них. Причиною цього, вірогідно, стало те, що для людей, які проживають чи проживали близько до місця аварії, страх її був більш фізично відчутний. В 1990-1992 роках близько 150 тис. євреїв та членів їхніх родин, емігрували до Ізраїлю, що призвело до створення всеізраїльської асоціації „Чорнобиль” та до роботи по вивченню наслідків аварії на здоров’я та психічний стан емігрантів. На думку деяких соціологів, стрес, пережитий ними під час та після аварії, негативно впливає й на адаптивні можливості пристосування до життя в Ізраїлі (Ременник, 2002).

Різна питома вага до загальної кількості текстів відчувається й при порівнянні мотиву чорнобильської атомної загрози для інших країн світу. Так, наприклад, в колекції Штурман та Тіктіна тількі шість анекдотів із сорока сімох присвячені розповсюдженню радіації за кордон. Рейнхолд зафіксував лише один приклад: „Яким буде наступне покоління шведів? – з білявими очами та блакитним волоссям”(1986-87: 279), а в Курті їх вісімнадцять. В моїй добірці є лише один такий текст, а у Жолдака – тринадцять, включаючи й варіант записаного мною, який має, однак, зовсім іншу спрямованість. Наведу його повністю:

- Подонок Пушкін!
- Чому?
Бо це ще він, гад, накаркав:
„Отсєль грозіть ми будєм шведу,
Назло коварному сосєду
Здєсь будет Город заражон!
(Жолдак, 2001: 147).

Варіант, записаний мною від батька (ІАФО 18723), – значно коротший, містить мінімальне втручання у пушкінський текст (граматична однина замінена множиною у слові „швед”) й не звинувачує поета у катастрофі. Цікаво, що, коли провидцями аварії у анекдотах стають Гоголь та Шевченко, які, на відміну від росіянина Пушкіна, сприймаються як свої митці, а не чужинці, український фольклор не містить агресії, а навпаки, свідчує про повагу (Жолдак, 2001: 147, 160). До речі, лише в російських та українських анекдотах широко представлені алюзії на художню літературу, відсутні в інших добірках, а Шевченко згадується виключно в матеріалах Жолдака.

В більшості добірок бачимо імена політичних діячів або вчених, але їхній вибір зумовлений контекстом. Так, угорські, румунські та польські керівники (Янош Кадар, Миколає Чаушеску, Лех Валенса) зустрічаються лише у матеріалах Курті (1988: 332-334, № 21, 22, 46). М. Горбачов став героєм чотирьох добірок, а саме Курті (1988:22, №22), Моррісона (1986-1987: 69), Штурман та Тіктіна (1987: 480) й Жолдака (17 текстів). Рейган з’являється в трьох добірках, тобто у Моррісона (1986-1987: 69), Штурман та Тіктіна (1987: 480) та Жолдака (2001:. 146, 150, 154, 157, ); академік А.П. Александров, засновник радянської атомної енергетики, - в двох – ІАФО (18673, 18765) та в Жолдака (2001: 146, 155), а Щербицький та Лігачев – представлені лише поодинокими прикладами в українських текстах (Жолдак, 2001: 151, 157), тощо.

Скептичне ставлення до офіційної інформації значно ширше представлено у пострадянських колекціях. Так, в Курті їх усього три, в Моррісона – два, в Рейнхолда немає зовсім, у Жолдака – дваднадцять, а у Штурман та Тіктіна – дев’ятнадцять (хоч в ІАФО – лише один,18767). „Якими були два перші оголошення про радіацію? – Перше: радіації немає. Друге: за другий тиждень радіація значно поменшала й становить лише половину тої, що була протягом першого тижня” (Курті, 1988: 332, № 7). „Каков уровень радиации? – Уже снижается, хотя и нарастает” (Штурман, Тиктин, 1987: 474). „А як же все-таки довідатися про справжній рівень радіації? – Треба прочитати про нього в газеті. А потім помножити на тираж цієї газети” (Жолдак, 2001: 152).

Всі відомі мені колекції атомного гумору, починаючи з матеріалів харрізбургської аварії, містять сарказм проти тих, в кому бачать винуватців трагедії, але в їхньому вибору є суттєві відмінності. Об’єктом звинувачення для американців були лише власні політичні діячи та фахівці ядерної енергетики. Американським конгресменам так само, як пізніше академіку Александрову, чорний гумор пропонував маєток на території АЕС (див. Мілспау, 1981: 62; ІАФО 18765). У чорнобильскому фольклорі до внутрішніх ворогів додаються й вороги зовнішні: Америка, Радянський Союз, Росія, які, звичайно, є різними або неоднаково популярними в різних добірках. Так, радянська загроза більш представлена в анекдотах із соціалістичних країн, американська – в радянських (російсько- та українськомовних), радянська, російська та єврейська (не Ізраїльська!) – в українських (див. також Петрина, 1995: 209-216). Поодинокий приклад ксенофобного гумору приведений також Мілспау: „Ви чули про людину певного етнічного походження, яка, дізнавшись про очікувану евакуацію Харрісбурга, поїхала до Міддлтауна побачитися с родичами?”(1981: 61). Цей анекдот був записаний фольклористкою від американського студента польського походження і більш ніколи їй не зустрічався. В тексті не визначено, про яке саме походження йдеться мова (їснує велика кількість анекдотів і про поляків, і про євреїв), але Івонна Мілспау люб’язно пояснила мені в особистому листі, що на увазі мається поляк. За її твердженням, гумор у даному випадку пов’язаний з обмеженостю героя, який не знає, що евакуація Харрісбурга охоплює й Міддлтаун, а значить, вірогідно, що його родичів там вже не буде (ситуація приблизно така, як при не усвідомленні зв’язку між Прип’яттю та Чорнобилем). Важливо, що один і той же текст, почутий у етнічно гомогенному оточенні (наприклад, серед поляків чи серед євреїв, або в компанії друзів, які не викликають підозри в антипольских чи антиєврейських поглядах) може бути сприйнятий легко й із задоволенням, а в етнічно гетерогенній і не дуже близькій компанії, – викликати обурення. Тому не треба в кожному антиєврейському тексті з колекції Жолдака вбачати антисемітизм українців. І це добре зрозуміли редактори єврейського часопису „Єгупець”, які надрукували добірку.

Чорнобильські анекдоти згадують різні попередні катастрофи й перш за все – японські міста Хіросіму й Нагасакі та американський космічний корабель „Челенджер”, хоча є згадки й про затонулого „Адмірала Нахімова” й навіть про виверження Везувія. Але є й цікаві білі плями. Так, американці про японців „забули”, а чорнобильці про Міддлтаун просто не знали. Лише так можна пояснити повну відсутність згадки про нього в усіх добірках, крім угорськоі (Харпер, 2001: 120).

Американський ядерний фольклор існував у двох формах: усній та письмовій. До усного фольклору, крім чуток, належали анекдоти, побудовані здебільшого у формі запитань та відповідей, які в самому Міддлтауні протрималися лише кілька днів, маючи більшу тривалість на окраїнах пошкодженого регіону. Я не знаю, чи були анекдоти та римовані тексти поширені у Прип’яті та Чорнобилі, але в Києві вони мали тривалу популярнїсть. Більш сталим і різноманітним виявився в Міддлтауні письмовий фольклор, який поширювався факсом або розповсюджувався на одязі (здебільшого надрукований на майках) або ж на сувенірах (чашках, попільницях, поштових листівках, лампах тощо) чи в об‘явах про продаж житла й поруч із типовими функціями анекдотів отримав нову – маркетінгову. Наприклад, компанія по продажу автомобілів пропонувала заключити „виблискуючу угоду” (Мілспау, 1981: 62). Зазначу, що багато з цих написів близькі до усних чорнобильських анекдотів, які лише імітують оголошення та бізнес-об‘яви, не маючи до бізнесу ніякого відношення (цензура не пропустила би оголошення до друку, а приватного бізнесу на той час в Україні ще не було), наприклад: „Оголошення: ”Міняю квартиру в Києві на в будь-якому іншому місті. Хіросіму й Нагасакі не пропонувати” (Жолдак, 2001: 146).

„Объявление в газете «Чернобыльская правда”: «Меняю четырехкомнатную квартиру со всеми удобствами, с видом на атомную станцию на любую лачугу в любом месте, достаточно удаленном от ядерного реактора. Хиросиму и Нагасаки прошу пока не предлагать” (Штурман, Тиктин, 1987: 478).
„Оголошення: „Міняю новісінький „Шарп” на зашарпаного дозіметра” (Жолдак, 2001: 151).

Жолдак згадує, що кияни дописували нові слова до плакатів, змінюючи їхній зміст: „Ускоренье – главный фактор!” – та не витримав реактор!” (2001: 145). Штурман та Тіктін зафіксували трагікомічний ефект від двох офіційних написів, за недбалістю поміщених поруч одне до одного: „На дороге в Чернобыль щит: „Опасная зона. Въезд воспрещен”. Рядом старый плакат: „Мирный атом – в каждом доме” (1987: 477) . В Угорщині різні письмови форми фольклору зафіксовані під час відзначання десятирічного ювілею чорнобильської катастрофи (Харпер, 2001: 120). В цілому ж, чорнобильський усний фольклор був більш різноманітний у жанровому плані та охоплював також коломийки, частушки, переробки популярних пісень, загадки, тощо, а письмовий – був значно менш розповсюджений, аніж в Америці після харрісбургської катастрофи.

Хасидський елемент в чорнобильському фольклорі

На початку цього розділу я показала, як термін „чорнобильский фольклор” змінився від хасидського до атомного. Але обидва значення збігаються у легенді, записаній мною по пам’яті від В. Кравеця, і яку він пізніше сам надрукував, на жаль, лише у переказі. За легендою, Чорнобильську АЕС побудована побудовано на місті зруйнованого хасидського кладовища, отже катастрофа стала карою за блюзнірство (Кравец, 1997: 194). Висновок вченого про те, що ця легенда демонструє залишки хасидського месіанского міфу, який потрапив до слов’ян від колишніх сусідів-євреїв, підтверджується спорідненими матеріалами з українського, білоруського та польського фольклору. Так, Аліна Цала зібрала сім сучасних польських оповідей про сакральну силу покинутих хасидських кладовищ і про кару, яка очікує на тих, хто намагається щось побудувати на могилах чи яким іншим чином порушити спокій померлих (1995: 133-134). Подібні історії, які й доси поширені серед слов’янського населення в колишніх єврейських містечках, наводить і Ольга Бєлова (Белова, 2005: 144-146). Таке сприйняття чорнобильської катастрофи притаманне й сучасній пісні „Чорнобиль”, написаній на мові ідиш американським єврейським скрипачем, співаком і поетом Міхаелєм Альпертом на перероблену хасидську народну мелодію „Ху ца ца” . Вона видана вперше на компакт-диску клейзмерської музики „Хоробрий старий світ” в 1990 році. Вдруге вона дійшла до слухачів під назвою „Балада про Чорнобиль” і на іншу, джазову, мелодію на компакт-диску „Клейзмерське божевілля”, виданому співаком Давідом Кракауером в 1995 році . Цікаво, що пісня „Чорнобиль” входить до репертуару фольклорного ансамблю „Народна музика Старого світу”, створеного в 1982 році не де-нібудь, а саме в Харрізбурзі й спеціалізацією якого є не лише клейзмерська, а й слов’янська народна музика. В їхньому виконанні вона увійшла до компакт-диску „Понад новими кордонами”, виданому у 1998 р. Текст цієї пародійної пісні охоплює багато з мотивів, розглянутих у даному розділі, наприклад, оптимістичну брехню радянського уряду, страх перед їжею, всесвітню небезпеку, яку скоїла катастрофа. Але особливо важливим є суто хасидський мотив: у місті, де колись жили євреї і де сяяла шхіна (жіноча еманація бога, духовна енергія), зараз, „завдякі” катастрофі, все випромінює само. Шхіна, як і євреї, тут більше не живе, а на могилах єврейських предків танцює ангел смерті . Здається, що цей образ додає нового аспекту есхатологічному значенню чорнобильської катастрофи, добре усвідомленому в Україні .

Чорнобиль як пересторога

Чорнобильський фольклор зображує катастрофу водночас як причину й свідоцтво апокаліптичної дійсності. Звичайно, атомна ера з Чорнобиля не розпочалася. Скоріше він став лише одним із ланцюжків в історії катастроф. За шістнадцять років до аварії, Даніель Мартін у заголовку до своєї праці про американську атомну катастрофу поставив риторичне запитання, чим вона буде, прологом чи епілогом? (Мартін, 1980) . На жаль, академік Александров, „батько” чорнобильського реактору та герой чорного гумору, до нього не прислухався. Навпаки, він був занепокоєний тим, що аварія в Міддлтауні може призвести до уповільнення розвитку радянської атомної енергетики (Медведев, 1991: 26). Офіційним заявам про ядерну безпеку чорнобильський фольклор протиставив образи апокаліптичної дійсності, яку скоїло безглузде керівництв. Перефразовуючи Брюммонда, можна сказати, що він свідчить про створення специфічної „екологічної” ідентичності (2000: 61), спільної для людей різних народів, проживаючих у різних країнах. Всі люди, життя яких розділилося надвоє: „на до і після квітня 1986 року”стали чорнобильцями, незалежно від того, чи проживали вони колись у цьому місті чи ні.
В 2000 році російське телебачення показало надзвичайно вражаючий документальний фільм Єлени Лукашевич, Дмитрія Завильгельського та інших „Наш новий дом – Чорнобиль”. В ньому йдеться про тих, хто, втікаючи з колишніх радянських республік, охоплених війною чи погромами, і перш за все, з Таджикістану та Казахстану, прийняв пропозицію білоруського уряду переїхати до „брудних” районів (в тридцяти п’яти кілометрах від реактору), оселитися в кинутих будинках і почати працювати за фахом. Багато з біженців зробили це „заради дітей”. Деякі з них глузували з авторів фільму, які намагалися пояснити, що онкологія серед чорнобильських дітей зросла на 130 відсотків і що сім із половиною тисяч мешканців Білорусії через аварію стали інвалідами. Багато з тих, хто й зараз живе в чорнобильській зоні, не вірять в небезпеку, яку не можна ані побачити, ані почути. Інші вбачають в радіації якусь істоту, подібну до домового, й намагаються замовити її. На їхню думку, радіація небезпечна лише для тих, хто полюбляє місто з його комфортом, а не просте життя на лоні природи. Ці нові чорнобильці не лише самі живуть у „брудних” районах, займаються сільським господарством, пьють випромінююче молоко й ловлять в річці „сяячу” рибу, а й продають вирощений ними „блискучий” врожай тим, хто живе в інших місцях. Чорнобильський досвід належить не тільки минулому, а й сьогоденню. Наша мета не розширити межі чорнобильської зони на всесвіт.

Бібліографія

Аллпорт та Постмен - Allport, G., and L. Postman (1947) The Psychology of Rumour. New York: H. H. Holt.
Белова О. (2005) Этнокультурные стереотипы в славянской народной традиции. Москва: Индрик.
Белоусов, А.Ф. (1998) Садистские стишки. В сб.: А. Ф. Белоусов (сост.) Русский школьный фолькор: от «вызываний» Пиковой дамы до семейных рассказов. Москва: Ладомир, «АСТ», 545-557.
Брюммонд - Brummond, J. (2000) “Liquidators, Chornobylets, and Masonic Ecologists: Ukrainian Environmental Identities.” Oral History, 28 (1-2): 52-61.
Гриценко П.Ю. та інші (упор.) (1996) Говірки Чорнобильської зони: Тексти. Київ: Дніпро.
Дандес - Dundes, Alan (1987) Cracking Jokes: Studies of Sick Humor Cycles and Stereotypes. Berkeley and Los Angeles: University of California Press.
Елліс – Ellis Bill (2002) Making a Big Apple Crumble: The Role of Humor in Constructing a Global Response to Disaster. Philadelphia: Institute of the Study of Literature, Literacy, and Culture at Philadelphia’s Temple University.
Жолдак Б. (2001) Грибочки з-під Чорнобиля: Анекдоти часів ядерної катастрофи. Єгупець: Художньо-публіцистичний альманах Інституту Юдаїки. 8: 144-162.
Еленевская М., Фиалкова Л. (2005) Русская улица в еврейской стране: Исследование фольклора эмигрантов 1990-х в Израиле. В двух томах. Москва: Институт Этнологии и Антропологии РАН.
Канаана - Kanaana, Sharif (1995) “Palestinian Humor During the Gulf War.” Journal of Folklore Research 32/1:65–75.
Касьяненко А. М. (1986) Из беседы по республиканскому телевидению заместителя министра здравоохранения УССР А.М. Касьяненко и других специалистов-медиков. Вечерний Киев, 1 июля.
Кімакович І. (1997) Анекдот як складник комунікативної ситуації. В зб.: Усна епіка: Етнічні традиції та виконавство: Матеріали міжнародної наукової конференції, присвяченій пам’яті Ф. Колесси та А. Лорда. Ч. 1. Київ: Ан України, Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології, 129-132.
Ковалевська Любов (1986) Не приватна справа. Літературна Україна, 27 березня.
Кравец В. (1997) Эсхатологические контексты Чернобыля и вопрос о хасидическом элементе в мифологии катастрофы. У зб.: Чорнобиль – літературний Апокаліпсіс і дійсність: Література після Чорнобиля. Київ: Студії Гете-інституту в Києві.
Кононенко – Kononenko, Natalie (1992) Duma pro Chornobyl: Old Genres, New Topics. Journal of Folklore Research? 29(2): 133-154.
Курті - Kürti, László (1988) “The Politics of Joking: Popular Response to Chernobyl.” Journal of American Folklore, 101:324–34.
Легасов В.А., Феоктистов Л.П. та Кузьмин И.И. (1985) Ядерная энергетика и международная безопасность. Природа, 6: 6-16.
Лойтер С. (1998) Детские страшные истории. В сб.: А. Ф. Белоусов (сост.) Русский школьный фолькор: от «вызываний» Пиковой дамы до семейных рассказов. Москва: Ладомир, «АСТ», 56-134.
Мартін - Martin, Daniel (1980) Three Mile Island: Prologue or Epilogue? Cambridge, Mass.: Ballinger Publishing Company.
Медведев - Medvedev, Grigorii (1991) The Truth about Chernobyl. Trans. Evelyn Rossiter. New York: Basic Books.
Мілспау - Milspaw Yvonne J. (1981) Folklore and the Nuclear Age: “The Harrisburg Disaster” at Three Mile Island. International Folklore Review, 1: 57-65.
Моррісон - Morrison, James F.(1986–87) “Fallout from Chernobyl: Radioactive and Irreverent Polish ‘Humor.’” Maledikta: The International Journal of Verbal Aggression, 9:67–70.
Нево та Левін - Nevo, Ofra, and Jacob Levine (1994) “Jewish Humor Strikes Again: The Outburst of Humor in Israel during the Gulf War.” Western Folklore 53/2:125–46.
Обрдлік - Obrdlik, Antonin J. (1941–42) “‘Gallows Humor’: A Sociological Phenomenon” American Journal of Sociology, 47:709–16.
Петрина - Petryna Adriana (1995) Sarcophagus: Chernobyl in Historical Light. Cultural Anthropology. 10(2): 196-220.
Рейнхолд - Reinhold, Aman (1986–87) Chernobyl. Maledikta: The International Journal of Verbal Aggression 9:277–79.
Ременник - Remennick, Larissa (2002) Immigrants from Chernobyl-Affected Areas in Israel: The Link between Health and Social Adjustment. Social Science and Medicine, 54: 309-317.
Рознов тв Файн - Rosnow, Ralph L., and Gary Alan Fine (1976) Rumor and Gossip: The Social Psychology of Hearsay. New York, Oxford, and Amsterdam: Elsevier.
Сміт та Сміт - Smith, Sally J. and Stephen A. Smith (1999) “Undeniable Truth: The Chornobyl Accident and Nuclear Energy in Soviet Press, 1986–91.” Slovo 11:151–69.
Фіалкова – Fialkova L. (2001) Chornobyl’s Folklore: Vernacular Commentary on Nuclear Disaster. Journal of Folklore Research, 2001: 181-204.
Фіалкова Л. (2003) Міддлтаун і Прип’ять – міста-побратими: Історія анекдоту, який забули вигадати. Український альманах (Варшава), 2003: 162-165.
Харпер - Harper Krista M. 2001. Chernobyl Stories and Anthropological Shock in Hungary. Anthropological Quarterly. 74: 114-123.
Цала - Cała, Anita (1995) The Image of the Jew in Polish Folk Culture. Jerusalem: The Magnes Press, the Hebrew University.
Чередникова М.П. (1995) Современная русская детская мифология. Ульяновск: Лаборатория культурологии.
Шибутані - Shibutani, Tamotsu (1966) Improvised News: A Sociological Study of Rumour. Indianapolis and New York: Bobbs-Merrill.
Шмелева Е.Я., Шмелев А.Д. (2002) Русский анекдот. Москва: Языки славянской культуры.
Штурман Д., Тиктин С. (1987) Советский Союз в зеркале политического анекдота. Иерусалим: Экспресс.
Щербак Юрий (1987) Чернобыль. Юность, 6:44–66; 7:33–53; 9:5–8; та 10:11–29.

Додаток:

Тексти з матеріалів Ізраїльського архіву фольклорного оповідання
ім. Проф. Дова Ноя
18634 - Что означает развод по-чернобыльски?
- Это, когда женщина разводит ноги, а мужчина разводит при этом руки.

18671 Украина просит гуманитарную помощь, в том числе несколько составов сена.
- Зачем вашему народу продукты – ясно, но зачем сено?
- Будем выстилать в Киеве улицы.
- Улицы?
- Ну, конечно. Пришло время яйцекладки, и мы хотим сохранить генетический фонд народа.

18672 Во время Чернобыля встречаются двое. Поговорили немного. Прощаются:
- Всего хорошего!
- приятного полураспада!

18673 Можно использовать атом в военных целях.
Можно использовать атом в мирных целях.
Академик Александров использовал атом в личных целях.

18674 Идут дедушка с внуком по полю чернобыльскому…
- Дедушка, правда, что тут был красивый город?
- Правда, внучек, правда, - сказал дедушка и погладил внучка по головке.
- Правда, дедушка, что в этом городе люди жили?
- Правда, внучек, правда, - вздохнул дедушка и погладил внука по второй головке…

18675 Катится по полю колобок. Встречает его серый волк:
- Колобок, колобок, я тебя съем…
- Дурак! Я не колобок, я чернобыльский ёжик.
18676 -Граждане, граждане! Покупайте яблочки! Яблочки спелые, наливные, чернобыльские…
- Бабка, а бабка! Ты зачем продаешь радиоактивные яблоки, да еще говоришь, откуда. Никто ведь не купит.
- Покупают, милый, покупают. Кто для тещи, кто для начальства… У каждого свой резон.

18679 Спрашивают на митинге:
- Что будем делать, если в Чернобыле взорвется и второй реактор?
Один человек отвечает: - Мы будем работать 16 часов в сутки!
- Очень хорошо! А что мы будем делать, если в Чернобыле взорвется и третий реактор?
Тот же человек: - Мы будем работать 24 часа в сутки!
- Очень хорошо! Вот хороший пример для всех! А где Вы работаете?
- Я работаю на кладбище!

18723 Пришел Петр Первый на берег реки Припять и сказал: «Отсель грозить мы будем шведам».
18756 Сидит в Москве чинуша за столом и пишет. Вдруг заходит в кабинет скелет с заплечной сумкой. Чинуша испугался, вскакивает и кричит:
- Чур меня, чур меня!
А скелет говорит:
- Да нет, я не привидение, я – пострадавший от Чернобыля.

18757 Катится по лесу колобок. Катится, катится, навстречу ему лиса. Лиса говорит:
- Колобок, колобок, я тебя съем.
А колобок ей отвечает:
- Ты – дура, лиса. Я не колобок, я ёжик из Чернобыля.

18761 Во время чернобыльской аварии я многократно слышала от разных людей этот рассказ: Одна мать очень боялась, как бы сын ее, которому нужно было идти в армию, не попал в Афганистан, где шла война. Поэтому она заплатила большую сумму чиновнику, чтобы он оставил сына в Советском Союзе. Мать было очень рада, когда сына оставили на Украине. Дело происходило в 1986 году, и весь полк, в котором служил ее сын, отправили в Чернобыль. Все люди, которые рассказывали мне об этом, говорили, что знакомые их знакомых знают женщину, с которой это произошло. Но я не видела ни одного человека, с которым это действительно произошло.

18765 Как может Украина отблагодарить академика Александрова за создание атомного реактора в Чернобыле?
- Предоставить ему дачу на берегу Припяти.

18767 Встречаются двое.
- Скажите, каков сейчас уровень радиации в Киеве?
- Вы разве не знаете? Радиация, как проституция. Ее нет вообще, и с каждым днем становится все меньше.

18768 Ты знаешь, что молочный магазин переименовали в магазин радиотоваров?

18773 Грузия прислала в помощь Украине после взрыва реактора двенадцать вагонов. В шести было красное вино для мужчин, и в шести грузины для женщин.

18779 В двадцать первом веке.
- Дедушка, что такое Чернобыль?
- Не помню, милый.
Сказал это дедушка и погладил внука по обеим головкам.

18782 Выпустили новый сорт конфет: стронций в шоколаде.

18785 Какая самая большая река в мире?
- Припять.
- Почему?
- Редкая птица долетит до середины Припяти.

18787 Вышел голый мужчина из Припяти и плачет.
- Что случилось?
- Трусы уплыли.
- Ну, и хрен с ними.
- Поэтому и плачу.

18789 Вор слышит стук в дверь и открывает ее со страхом. Видит милиционера и облегченно вздыхает:
- Слава Богу! А я думал, что это родственники из Киева.

19380 После аварии на Чернобыльской АЭС КГБ бросил лучших агентов на поиски виновных. Конечно, нашли. Виновниками аварии оказались два еврея: Изя Топ и Миля Рентген.

19382 После аварии на Чернобыльской АЭС принято решение ко всем киевлянам обращаться: «Ваше сиятельство».

Без номерів:
Запорожец – не машина.
Киевлянин – не мужчина.

Если хочешь быть отцом,
Оберни трусы свинцом.

Примітки:

1. Звичайно, не всі жанри фольклору катастроф є гумористичними, але саме на гуморі я зупиняюсь у цій статті. Порівнення чорнобильського гумору з гумором періоду війни в Перській затоці див. в моїй попередній роботі англійською мовою (Фіалкова, 2001: 195-197). Чорнобильський анекдот, який є прямим відгомоном на війну в Перській затоці див. Жолдак, 2001: 157.
2. Я щиро вдячна проф. Біллу Еллісу, який звернув мою увагу на статтю Івонни Мілспау.
3. Етнографічні роботи Харпер (2001) та Петриної (1995) враховані при аналізі матеріалу як додаткові джерела.
4. В даній роботі я не аналізую жанр особистих оповідей. Поза аналізом залишились великі добірки особистих оповідей, зібрані П. Гриценко із співавторами (1996) та С. Алексієвич (Чернобыльская молитва: хроника будущего. Москва: Время, 2006), які, разом з матеріалами Ю. Щербака, потребують окремого вивчення.
5.Важливим аспектом роботи Щербака став аналіз освітлювання чорнобильських подій у радянських засобах масової інформації. На жаль англійські вчені Сміт та Сміт (1999) які спеціально вивчали роль чорнобильської катастрофи у переході до політики гласності, не помітили повісті Щербака, що призвело до серьозних недоліків в їхньому аналізі радянської преси.
6. Більшість текстів була прийнята до ІАФО й отримала порядкові номери (виняток становлять віршовані тексти, які знаходяться поза спеціалізіцією архіва, і одна легенда, записана від В. Кравеця не безпосередньо, а по пам’яті). Лише один оповідач, Олександр Гріншпун, фармацефт сорока з чимось років, приїхав з Ленінграду, всі інші – з України, а саме з Києва та Вінниці. Оповіднання за різними інформантами розподілилися так: Лариса Фіалкова (автор цієї статті, на той час тридцяти п’яти років) – 18761, 18765, 18767 18768, 18773, 18779, 18782, 18785,18787, 18789; Лев Фіалков (батько автора, лікар-рентгенолог за шістдесят): 18723, 19380, 19382; Фелікс Гальперін (журналіст за шістдесят): 18673, 18674, 18675, 18676; Діана Шнайдерман з Вінниці (школярка 13 років): 18756, 18757; Веніаман Духовний (архитектор, приблизно 55-59 років): 18671, 18672; Александр Гріншпун: 18634; Ефрем Ліхтенштейн (школяр 12 років): 18679; Віктор Кравець (філолог, приблизно тридцяти років) - номеру немає. Два останні оповідачи – кияни, що приїхали до Ізраїлю на короткий термін. Два дворядкові вірші записані від Зіни Тобіаш, матері Діани Шнайдерман.
7. Хоч збірка Штурман та Тіктіна видана в Ізраїлі, але матеріал, безсумнівно, збирався ще в СРСР.
8. В збірці Гриценка відомостей про інформантів також немає, але ретельно позначається звідки вони були відселені, коли й куди, оскільки ця інформація необхідна для діалектологічного дослідження.
9. Наскількі мені відомо, садиські вірші ніколи не вивчались у порівнянні з аналогічними жанрами у фольклорі інших народів. Проте це не виключно радянський феномен. В Америці йому відповідає цикл про мертве немовля (the dead baby joke cycle).
10. Порівняйте цей текст з анекдотом, зафіксованим в Міддлтауні: „Як тобі подобається бути частиною історії?” „ Зовсім не подобається”.” Але ми зможемо розповісти про це онукам”. „Так, якщо вони матимуть вуха”. „Вони можуть хитнути головами”. „Так, якщо матимуть голови” (Мілспау, 1981: 60).

11. Том Снайдер – відомий ведучий ток-шоу на американському телебаченні 70-х років, який мав дуже світле волосся й незвичайну зачиску, яка стала темою багатьох жартів.
12. Див., наприклад, звернення асоціації „Чорнобиль” у газеті Вестник Хайфы и Севера, 1992, 19 червня.
13. Не вступаючи в полеміку з висновками Л. Ременник, я тількі хочу зазначити, що вона шукала інформантів в установах, куди вони зверталися за допомогою. Зрозуміло, що там можна було знайти переважно тих, кому не вдалося влаштуватися. Але вихідці з України та Білорусії, для яких аварія стала поштовхом до еміграції, є всюди, в тому числі серед викладачів університетів, працюючих лікарів, успішних програмистів тощо.
14. Через брак інформації про польову роботу Штурман та Тіктіна ми ніколи не впізнаємо, чи вони бачили ці плакати на власні очі, чи чули про них в усній формі. Цілком може бути, що мова йдеться про усний текст, в якому використана вірогідна ситуація.
15. Я щиро вдячна проф. Дану Бен-Амосу, який не тількі розповів мені про цю пісню, а й надіслав добірку пісенних текстів зі звукового архіву єврейської пісні Роберта та Моллі Фрідман, до якої вона увійшла як мовою оригіналу, так і в англійському перекладі.
16. Див. http://www.klezmershack.com/bands/bow/klezmer/bow.klezmer.html (6.10.2006); (http://www.emusic.com/album/10876/10876016.html 6.10.2006). Тут і далі дата позначає час, коли я знайшла інформацію в Інтернеті за вказаною адресою.
17. http://www.oldworldfolkband.org/recordings.html 6.10.2006).
18. Я звернулася до М. Альперта з проханням дозволити мені надрукувати повний переклад цієї пісні, але відповіді не отримала, тому й обмежуюсь переказом.
19. Есхатологічне значення катастрофи відображено, наприклад, у «Думі про Чорнобиль», створеній сліпим бандуристом Павлом Супруном за віршем Миколи Чічкана у руслі традиційного українського епосу. Звичайно, образу єврейських могил там немає. Замість того, є згадка про відсутні козацькі могили (Кононенко, 1992: 135-136, 153-154).
20. Three Mile Island – назва атомної станції в Міддлтауні.